5 листопада 2020 року в рамках
V міжнародного фестивалю «Музичні імпрези України» у Черкасах відбувся концерт «Симфонічна майстерня» в якому прозвучала музика сучасних композиторів: Валентина Бібіка, Євгена Оркіна, Євгенії Марчук, Тетяни Бачул, Віталія Годзяцького, Михайла Шведа, Анастасії Комлікової, Мирослава Волинського, Станіслава Зубицького та Олександра Шмикова.
Сьогодні випала нагода поговорити з
Євгенією Марчук – українською композиторкою, викладачкою Черкаського музичного коледжу ім. С. С. Гулака-Артемовського. Пані Євгенія закінчила відділ теорії музики Черкаського музичного училища (в класі викладачів Володимира Нестеренка та Лариси Яворської); Харківський університет мистецтв ім. І. Котляревського по класу композиції (клас викладачів Юрія Алжнєва і Віктора Мужчиля). З 2010 року вона – членкиня Національної спілки композиторів України, спів засновниця та директорка відомого міжнародного фестивалю сучасної академічної музики «Музичні імпрези України», мета якого – розвиток української професійної музичної культури, музики композиторів України різних епох, а також національного сучасного виконавського мистецтва. Фестиваль спрямований на підтримку сучасної академічної музики, пошуки обдарованої молоді серед виконавців і композиторів.
Ми поговоримо про концепцію цьогорічного концерту «Симфонічної майстерні», композиторську й театральну творчість Євгенії Марчук.
Олександра Малярова (О.М.): Розкажіть, будь ласка, про концепцію концерту та твори яких композиторів прозвучать в ньому.
Євгенія Марчук (
Є.М.): Концерт «Симфонічна майстерня» відбувається вдруге в рамках музичного фестивалю «Музичні імпрези України», і концепція підбору творів відбувалася у двох напрямках. Перший напрямок – це твори, які пройшли за конкурсним відбором,і цього року є чотири переможці у такому конкурсі. Серед них композитори з різних країн,а також українські композитори, які проживають в Німеччині та Франції.Другий напрямок підбору концертних програм – це є концептуальні твори відомих українських композиторів.
О.М.: Як ми знаємо, на концерті звучали і Ваші твори. Цікаво, що сприяло розкриттю у Вас таланту до створення музики?
Є.М.: Вперше я відчула потяг до складання музики ще навіть до початку навчання у школі мистецтв. Вдома у нас весь час звучала музика з платівок та радіо. У мене часто виникало бажання продовжити музику, яку я слухала, здавалося, що твір треба було доповнити. Пізніше мені захотілося далі розвиватись і отримати професійну композиторську освіту.
О.М.: Розкажіть, будь ласка, про людей, які найбільше доклалися до Вашого професійного зростання.
Є.М.: По-перше, це були вчителі у Черкаській школі мистецтв, де я почала свою музичну освіту на фортепіанному відділі у класі викладача Тетяни Іванівни Шакун. Сольфеджіо викладала Валентина Миколаївна Філоніч (вона була моїм кумиром з першого по сьомий клас),хор – Надія Йосипівна Вертелецька, а скрипку – Ольга Євгеніївна Патлань.
У Черкаському музичному училищі викладачами з сольфеджіо, гармонії та теорії музикиу мене були Володимир Євгенович Нестеренко, Лариса Миколаївна Яворська та Мар’яна Іванівна Маркотенко. Паралельно я займалась і на фортепіанному відділі у класі Маргарити Павлівни Карцуб.
Першим моїм викладачем з композиції у консерваторії був Левко Колодуб – відомий український композитор та педагог. Він казав мені, що композитор – це, перш за все, професія, а не хобі, і саме він заклав у мене основи оркестрового мислення, формотворення. Далі навчання продовжувалось у класі композиції Юрія Алжнєва–композитора, фольклориста. Мені була близька тема фольклору, тому було досить цікаво навчатись у нього. Подальше моє навчання відбувалося у педагога-авангардиста Віктора Мужчіля.
О.М.: Чим зумовлене Ваше тяжіння до театрального мистецтва? Що стало поштовхом? Поточні потреби чи внутрішні імпульси?
Є.М.: Звичайно, по-різному. Часто є натхнення створити самому щось нове, унікальне, і звичайно, на замовлення. В мене є друзі з Мексики, які запропонували написати оперу для двох співочих голосів і камерного складу виконавців, власне, для їхньої постановки.
О.М.: Чим обумовлене Ваше звернення до дитячої театральної творчості?
Є.М.: Театральна творчість завжди приваблювала мене, і ще під час навчання у консерваторії були замовлення з театрального відділу, і звісно, ми товаришували з акторами, режисерами, мені хотілось співпрацювати із Харківським театром ляльок, але на той час це було важко для студентів. Треба було володіти навичками написання електронної музики, що не викладалося раніше.
Так вийшло, що я повернулась в Черкаси. Мала бажання працювати в ляльковому театрі. Познайомившись з режисером, отримала від нього завдання написати музику для вистави, яка в той час була в репетиції. На наступний день принесла свою фортепіанну задумку, яка режисеру сподобалась. Мене взяли на роботу, а п՚єсу – до постановки. Не зважаючи на те, що я не володіла майстерністю написання фонограм, просто зробила гарне оформлення в нотному редакторі. І до сих пір ця вистава йде з цією музикою.
О.М.: Розкажіть, будь ласка, про період роботи в театрі ляльок, можливі проблеми, подальшу долю музичних напрацювань.
Є.М.: У театрі ляльок у мене була колега, яка й навчила мене писати фонограми. Працюючи, на початку, звісно, я мала дослідити все про мистецтво театру ляльок, дитяче мистецтво, я подивилась всі вистави в Черкаському театрі, їздила на фестивалі й у інші міста. Це були міжнародні фестивалі, де можна було побачити всі українські театри і закордонні вистави – Польщі, Угорщини, Румунії. І я бачила, що музика для театру ляльок – дещо примітивна, тобто, використовується досить проста гармонія, просте аранжування. Ця музика не компонується, як в академічній музиці, де є лейтмотив, є початок, розвиток, закінчення... Мені хотілось все ж таки розвивати її, зробити , так би мовити, реформу в ляльковому театрі, щоб все було взаємопов’язано. Цією ідеєю були продиктовані й мої музичні заняття з акторами, багато хто з них почали співати. Разом із ними ми тоді вивчали мюзикли Ллойда Вебера, хорові твори Миколи Леонтовича, українську народну музику (яку потім успішно співали на театральних концертах). Окрім фонограми, я додавала елементи конкретної музики, тобто, якісь шумові інструменти, які можна було використати у виставі. Так би мовити, проводили таку собі модернізацію театральної музики.
Згодом робота в театрі стала дещо обтяжувати, через те, що ця праця пов’язана з постійним написанням фонограм, а це ніби «штучна» музика. Час проходить, мода на електронну музику також проходить, розвиваються комп’ютерні технології, і ти розумієш, що музику, яку ти написав один-два роки тому, вже не сучасна, її треба переписувати.А це доволі важко. Якби в театрі був свій оркестр чи ансамбль, це було б дуже добре і цікаво.Я бачила, що мені близька більше академічна музика, і тому я вирішила залишити співпрацю із театром ляльок у Черкасах.
О.М.: Чи пов’язані Ваші твори з історіями із життя?
Є.М.: У дитячому циклі «Хочу бути дорослим» є п’єса «Топотунчик» – про перші кроки мого похресника. А п’єса «Маленька Даша» – пов՚язана з моєю племінницею Дашею. Ми разом з нею любили музикувати на фортепіано, і початок мелодії – це її імпровізація. Вона заграла, потім ми разом імпровізували, і я залишила таку назву, оскільки авторство належить дитині, якій було два роки.
О.М.: В чому полягає стилістична основа Вашої творчості? Як Ви ставитесь до романтизму, імпресіонізму, колористики?
Є.М.: Раніше любила експериментувати, пробувала різні композиторські техніки, новаційні прийоми тощо. Тепер переважно відштовхуюся від образу, ідеї, задуму. Герой спить – його мова може використовувати природні «мелодії сну», якщо шепоче – конкретні елементи шепотіння тощо. Тут мені імпонує творчість сучасного англійського композитора Річарда Ная, а також мінімалістів – саме ідея використовувати лише необхідне, без зайвих прикрас.
О.М.: Чи звучать Ваші твори за межами України і де саме?
Є.М.: На сьогоднішній день мої твори звучать в Україні, Польщі, Америці, Італії, Росії. Я мала досвід працювати із італійським духовним центром, писала «Пасіони» для італійського храму. Одна із перших моїх перемог у міжнародному конкурсі композиторів – це був Нью-Йорк.
О.М.: Розкажіть, будь ласка, про цікаву історію появи якогось із Ваших творів.
Є.М.: Є цікава історія щодо написання опери «Марія Магдалена». Пропозиції були від двох солісток, які хотіли взяти участь у постановці.Одна з них – викладачка нашого коледжу Олеся Рожкова, інша – моя подруга з Канади Лариса Скринська; вони обидві сопрано. В першій постановці брали участь студенти музичного коледжу, вони складали струнну і ударну групу.Ми цілий рік проводили репетиції в перервах між навчанням, або зустрічались о сьомій ранку. І в рамках нашого фестивалю «Музичні імпрези України» відбулася прем’єра, потім ми цей твір показували на католицьке Різдво.
Пізніше запис цієї опери потрапив у Арт-центр ім. Івана Козловського при Національної опереті України, і відбулась постановка опери з київськими солістами.
Цього року,коли весь світ вимушено перейшов в онлайн-спілкування, відбувався запис «Марії Магдалени» в Лондоні. Вийшов такий собі обмін досвідом між англійськими і українськими митцями.
О.М.: Які у Вас творчі задуми на майбутнє?
Є.М.: У мене мрія – зробити спільний проект з Київським дитячим музичним театром. Це єдиний в Україні театр, який ставить вистави для дітей у супроводі живої академічної музики. У них є оркестр, солісти, балет і хорова група. Тобто це театр, який може здійснити професійну постановку театральної музики академічного стилю для дітей.
О.М.: Побажаємо Вам, пані Євгеніє, натхнення та успішної реалізації всіх творчих задумів, а також процвітання Міжнародному фестивалю «Музичні імпрези України»!
Інтерв’ю підготувала та провела
студентка 4 курсу відділу теорії музики Олександра Малярова.
Викладач з музичної критики – Г. М. Пшенічкіна.
